«Місто заснуло, а вітер сердиться» – як працює персоніфікація і де її шукати?

Персоніфікація – це художній прийом, за якого неживому предмету, природному явищу або абстрактному поняттю надають людських почуттів, думок, поведінки чи здатності говорити. Тому сонце може «усміхатися», ніч – «обіймати місто», вітер – «шепотіти», а самотність – «сидіти поруч».

Такий прийом робить опис живішим і допомагає передати настрій без довгих пояснень. Замість нейтрального «почалася гроза» автор може написати, що «гроза розсердилася», а замість «настала ніч» – що «ніч тихо обійняла місто».

Найпростіше правило таке: якщо неживе або абстрактне поводиться наче людина, це персоніфікація.

Персоніфікація – це що простими словами

Персоніфікація – це перенесення людських рис на те, що людиною не є. У художньому тексті предмети, явища природи, пори року, міста, почуття або абстрактні поняття ніби отримують характер і здатність діяти по-людськи.

Наприклад:

• Сонце усміхнулося крізь хмари.
• Ніч обійняла місто.
• Вітер шепотів щось деревам.
• Осінь сумувала за теплом.
• Старий будинок пам'ятав своїх господарів.
• Дорога кликала мандрівника вперед.
• Самотність тихо сиділа поруч.

У кожному реченні неживому або абстрактному приписана властивість людини: усміхатися, обіймати, шепотіти, сумувати, пам'ятати, кликати.

Що може персоніфікуватися

Персоніфікувати можна майже все, що не є людиною: природу, предмети, міста, час, емоції та абстрактні поняття.

Найчіткіші приклади персоніфікації виникають тоді, коли об'єкту приписують емоцію, свідоме рішення, мовлення, пам'ять або людський жест.

Як знайти персоніфікацію в тексті

Щоб розпізнати персоніфікацію, достатньо перевірити, хто виконує дію і чи властива ця дія людині.

Зручний алгоритм:

1. Знайдіть предмет або явище, про яке йдеться.
2. Визначте дію, почуття або стан.
3. Запитайте, чи може цей об'єкт буквально так поводитися.
4. Перевірте, чи є ця риса людською.

Наприклад:

«Ніч обійняла місто».

Ніч не може буквально обіймати, а обійми – людська дія. Отже, це персоніфікація.

А от у реченні «вітер дме» персоніфікації немає, тому що це звичайна природна властивість вітру.

Особливо часто персоніфікацію видають слова: усміхається, плаче, шепоче, думає, пам'ятає, просить, сердиться, сумує, обіймає, сперечається, кличе.

30 чітких прикладів персоніфікації

У хорошому прикладі людська риса має бути очевидною, щоб її не можна було переплутати зі звичайною дією предмета або явища.

Ось 30 однозначних прикладів:

1. Сонце усміхнулося крізь хмари.
2. Вітер шепотів таємниці деревам.
3. Осінь сумувала за теплими днями.
4. Зима сердито стукала у вікна.
5. Весна обійняла землю теплом.
6. Ніч мовчки слухала місто.
7. Місяць задумливо дивився на землю.
8. Зорі підморгували мандрівникам.
9. Дощ плакав за вікном.
10. Гроза розсердилася над містом.
11. Ліс прокидався й прислухався до ранку.
12. Верба сумно схилила голову над водою.
13. Квіти раділи першому сонцю.
14. Старий будинок пам'ятав голоси своїх господарів.
15. Дорога кликала мандрівників далі.
16. Годинник уперто нагадував про час.
17. Місто не хотіло засинати.
18. Київ зустрічав ранок сонними вулицями.
19. Час не хотів чекати.
20. Доля знову пожартувала з людиною.
21. Любов тихо постукала в серце.
22. Надія не залишала його навіть у важкі дні.
23. Тривога оселилася в думках.
24. Совість докоряла за необдуманий вчинок.
25. Самотність сіла поруч.
26. Пам'ять берегла голоси минулого.
27. Тиша слухала їхню розмову.
28. Війна забрала у міста спокій.
29. Історія пам'ятає не лише переможців.
30. Свобода кликала людей боротися за майбутнє.

У цих реченнях неживі або абстрактні поняття отримують саме людські властивості: вони думають, пам'ятають, сумують, сердяться, жартують, слухають або звертаються до когось.

Персоніфікація та уособлення – це одне й те саме?

У шкільному курсі персоніфікацію та уособлення найчастіше використовують як близькі або взаємозамінні поняття. В обох випадках неживому предмету, природному явищу чи абстрактному поняттю надають рис живої істоти або людини.

Водночас у ширшому літературознавчому трактуванні персоніфікацію можна розуміти точніше – як олюднення, тобто надання саме людських рис.

Наприклад:

«Вітер шепоче» – персоніфікація.

«Осінь сумує» – персоніфікація.

«Ніч обіймає землю» – персоніфікація.

Для шкільної відповіді достатньо такого визначення:

Персоніфікація, або уособлення, – це художній засіб, коли неживому предмету, явищу чи поняттю надають людських властивостей.

Чим персоніфікація відрізняється від метафори

Персоніфікація є різновидом метафоричного перенесення, але не кожна метафора є персоніфікацією. Для персоніфікації обов'язково потрібна людська риса.

Порівняймо:

«Море вогнів» – метафора.

«Місто не хотіло засинати» – персоніфікація.

«Кам'яне серце» – метафора.

«Серце відмовлялося забувати» – персоніфікація.

Тобто ключове питання при визначенні персоніфікації: чи поводиться неживе як людина?

Про те, як значення слова змінюється залежно від контексту, на UA information є окремий матеріал про багатозначні слова.

Чим персоніфікація відрізняється від порівняння

У порівнянні один образ лише зіставляють з іншим, а під час персоніфікації неживий об'єкт безпосередньо отримує людську властивість.

Наприклад:

«Хмара схожа на сердиту людину» – порівняння.

«Хмара сердиться» – персоніфікація.

«Місяць наче срібна монета» – порівняння.

«Місяць задумливо дивиться на землю» – персоніфікація.

Слова «наче», «ніби», «мов», «немов», «як» часто підказують, що перед нами саме порівняння.

Персоніфікація та антропоморфізм – у чому різниця

Персоніфікація зазвичай є окремим художнім образом, а антропоморфізм створює повноцінну нелюдську істоту з людською поведінкою, мисленням і способом життя.

Наприклад:

«Лис хитро посміхнувся» – окремий персоніфікований образ.

А якщо Лис у казці розмовляє, носить одяг, планує, сперечається, хитрує й живе як людина, перед нами вже антропоморфний персонаж.

Саме тому антропоморфізм особливо часто зустрічається в казках, мультфільмах і байках.

Навіщо використовують персоніфікацію

Персоніфікація потрібна для того, щоб зробити текст образнішим і передати емоцію через навколишній світ. Вона дозволяє авторові не просто назвати явище, а показати його характер.

Наприклад:

«За вікном ішов дощ» – нейтральне повідомлення.

«Дощ сумно плакав за вікном» – уже емоційна картина.

Персоніфікація допомагає:

1. Створити настрій.
2. Оживити опис природи.
3. Передати емоції героя через пейзаж.
4. Зробити образ легшим для уявлення.
5. Надати тексту поетичності.

Саме тому цей прийом особливо поширений у поезії та художній прозі.

Персоніфікація у віршах

У поезії природа часто поводиться як людина: вітер розмовляє, дерева сумують, сонце усміхається, а ніч слухає тишу.

Так поет може передати внутрішній стан героя без прямого пояснення. Якщо персонаж сумує, разом із ним ніби «плаче» дощ. Якщо настрій світлий, сонце «усміхається», а весна «радіє».

Природа в такому тексті перестає бути лише фоном і стає учасником емоційної картини.

Побачити, як образи природи й символи працюють в українській поезії, можна в матеріалі про найвідоміші вірші Тараса Шевченка.

Персоніфікація в казках і міфах

У казках персоніфікація часто розгортається в цілий сюжет: дерева дають поради, вітер розмовляє з героєм, річка просить про допомогу, а мороз поводиться як людина.

У міфології цей прийом може бути ще масштабнішим. Природне явище або абстрактне поняття перетворюється на окремого персонажа з власним характером, волею та історією.

Наприклад, ніч, смерть, земля, море або доля в міфологічному мисленні можуть не просто отримувати одну людську рису, а ставати персоніфікованими образами.

Так персоніфікація пов'язує художню мову з дуже давньою людською звичкою пояснювати світ через знайомі риси й поведінку.

Персоніфікація в повсякденному мовленні

Персоніфікація зустрічається не лише в літературі. У звичайній розмові люди постійно надають речам і поняттям людської поведінки.

Наприклад:

• Телефон не хоче заряджатися.
• Комп'ютер думає.
• Інтернет сьогодні вередує.
• Робота не відпускає.
• Дедлайн дихає в спину.
• Час нікого не чекає.
• Машина сьогодні капризує.
• Новина облетіла весь світ.

Частина таких висловів настільки звична, що їхня образність майже не помічається.

Схожий процес відбувається і з багатьма сталими висловами. Про них докладніше можна прочитати в матеріалі про українські фразеологізми та їхні значення.

Які приклади не варто називати персоніфікацією без контексту

Не кожна образна фраза є персоніфікацією. Особливо обережно потрібно ставитися до дієслів, які давно стали звичайними для опису природних явищ.

Наприклад:

• «Вітер дме» – не персоніфікація.
• «Сонце світить» – не персоніфікація.
• «Річка тече» – не персоніфікація.
• «Настала осінь» – не персоніфікація.
• «Море хвилюється» – залежить від контексту, оскільки слово може буквально описувати рух хвиль.

Натомість однозначніші варіанти:

• «Вітер сердився».
• «Сонце усміхалося».
• «Річка розповідала берегам свою історію».
• «Осінь сумувала за літом».
• «Море сперечалося з берегом».

Чим очевидніша людська дія або емоція, тим легше безпомилково визначити персоніфікацію.

Типові помилки під час визначення персоніфікації

Найчастіше персоніфікацію плутають із будь-якою метафорою або бачать її там, де слово використане буквально.

Ось основні помилки:

1. Вважати персоніфікацією кожне переносне значення. «Золоте волосся» – образний вислів, але людської поведінки неживому тут не надано.
2. Не перевіряти буквальне значення. «Вітер дме» описує реальну властивість вітру.
3. Плутати з порівнянням. «Хмара наче сердита людина» – порівняння.
4. Не враховувати контекст. Одне слово може мати буквальне й образне значення.
5. Називати персоніфікацією будь-яку дію тварини. «Кіт стрибнув» – звичайна дія, а «кіт образився й демонстративно відвернувся» вже може містити олюднення залежно від контексту.

Для шкільної роботи найкраще вибирати приклади, де людська риса очевидна й не потребує складного тлумачення.

Як самому створити персоніфікацію

Щоб придумати персоніфікацію, потрібно взяти неживий об'єкт і дати йому людську дію або почуття.

Наприклад:

Дощ + плакати = «Дощ плакав за вікном».

Осінь + сумувати = «Осінь сумувала за теплом».

Ніч + обіймати = «Ніч обійняла місто».

Дорога + кликати = «Дорога кликала вперед».

Місто + пам'ятати = «Місто пам'ятало цей день».

Найвдаліша персоніфікація не просто робить речення красивішим, а допомагає передати потрібний настрій.

Персоніфікація для 5–6 класу – коротке правило

Для шкільної відповіді достатньо запам'ятати:

Персоніфікація – це художній засіб, коли неживе поводиться як людина.

Формула дуже проста:

неживе + людська дія або почуття = персоніфікація.

Приклади:

• Сонце усміхається.
• Вітер шепоче.
• Ніч обіймає.
• Осінь сумує.
• Дорога кличе.
• Місто пам'ятає.

Якщо потрібно пояснити свою відповідь, можна написати: «Це персоніфікація, тому що неживому явищу приписано людську дію».

10 речень із персоніфікацією для самоперевірки

У кожному з цих речень потрібно знайти об'єкт, який отримав людську рису.

1. Осінь сумувала за літнім теплом.
2. Сонце весело усміхнулося з-за хмар.
3. Вітер шепотів деревам щось таємне.
4. Старий будинок пам'ятав голоси дітей.
5. Ніч обійняла втомлене місто.
6. Місяць задумливо дивився у воду.
7. Туман ховав від людей далекі будинки.
8. Дорога кликала мандрівника вперед.
9. Весна раділа першому теплу.
10. Тиша уважно слухала їхню розмову.

Тут персоніфіковано осінь, сонце, вітер, будинок, ніч, місяць, туман, дорогу, весну й тишу.

Персоніфікація коротко – що потрібно запам'ятати

Персоніфікація – це художній прийом, який наділяє неживе людськими рисами. Її використовують у поезії, прозі, казках, міфах і звичайному мовленні.

Головне:

1. Персоніфікація надає неживому людських властивостей.
2. У шкільній практиці її часто називають уособленням.
3. Це різновид метафоричного перенесення.
4. Персоніфікувати можна природу, предмети й абстрактні поняття.
5. Найчіткіші ознаки – людські емоції, мовлення, думки, пам'ять і свідомі дії.
6. Не кожна метафора є персоніфікацією.
7. Не кожне дієслово при неживому предметі означає персоніфікацію.

Якщо сонце «усміхається», ніч «обіймає», вітер «шепоче», а місто «пам'ятає», перед нами чітка персоніфікація.

Часті запитання